Цей тип був з тих, хто подобається мені з першого погляду. Я зустрів його в рибальському селищі з човнами біля пристані і старими будиночками із загратованими вікнами майже на рівні землі. У таких селищах люди похилого віку виходять літніми вечорами на поріг, щоб подивитися услід життю, що йде повз них. Година була рання, час левантійця, коли море дуже спокійне, а червоний диск сонця тільки-но з’явився над водою. У всьому селищі був відкритий лише один бар. На сучасні витребенькуваті кав’ярні він не скидався анітрішечки - типова портова забігайлівка старих часів з потрісканим шинквасом, плетеними стільцями, світлинами футболістів на стінах і образом Діви Марії серед пляшок на полиці. Раніше кожен порт мав такий бар, де збиралися докери з грубими руками, рибалки і матроси, де сиділи втомлені жінки, палили і розмовляли про тебе зі своїми чоловіками.

Худа людина із зачесаним назад волоссям одним духом випила свій коньяк. Окрім нас в барі сиділи напівсонний п’яниця і троє неголених хлопців, які виглядали так, ніби провели всю ніч в морі і нічого не зловили. Перед кожним стояла філіжанка кави і чарчина коньяку, попри те, що була рання година. Ніхто з них і не здогадувався, що на сніданок потрібно їсти мюслі і гарячі круасани, запиваючи їх свіжовичавленим соком. Міські пестунчики не замислюючись оголосили б їх алкоголіками. Знаєте, як буває - о шостій ранку в придорожній бар заглядає водій, на бігу перехиляє стакан – запиши на мій рахунок, Маноло! – і знову в дорогу. Ясна річ, п’яничка, вирішують люди. Їм незрозуміти, що існують людські заняття, котрі не привчають до делікатесів. Буває робота настільки важка, що коли не прополощеш нутро алкоголем, і трьох хвилин не протримаєшся без брудної лайки. І з лайкою теж. Шахтарі не спускаються в забій, не ковтнувши чарку горілки, а для рибалок кава з молоком не більше, аніж приготування до чарки коньяку.

Худий чолов’яга замовив ще випивки, запалив цигарку і випустив дим, перш ніж зробити ковток. У нього було асиметричне обвітрене обличчя, вкрите зморшками. Обличчя по-справжньому сильної людини. Від нього пахло чистотою, милом і піною для гоління. Спочатку я не міг зрозуміти, що ця людина робить тут так рано, та ще й святкового дня. Потім здогадався – по його манері спиратися на шинквас, палити "Дукат" і пити коньяк великими ковтками – що він звик підніматися рано все життя, незважаючи на вихідні і свята. Для нього це звичка, буденність. Все життя дві стопки коньяку вранці допомагали йому триматися на ногах, зустрічати новий день і все, що цей день йому приготував.

Був момент, коли мені захотілося пригостити його третьою чаркою і зав’язати розмову, але я швидко відмовився від цієї ідеї - час не для розмов. Людина з татуюванням була очевидно не з тих, хто стане плескати язиком о сьомій ранку. Тому я просто спостерігав, як він неквапливо допиває свій коньяк, поки він не зробив останній ковток, різко відкинувши голову. Потім мовчки розплатився і попрямував до набережної. Сонце вже трохи піднялося, і на воді серед буйків та рибальських сітей протяглася золота доріжка. Примружившись, я якийсь час дивився на його силует, осяяний сонячними променями. Він йшов світ за очі.