У ст. 2 поєднуються два суперечливих принципи: принцип співіснування різних національностей і принцип існування єдиної іспанської нації. На перший погляд, це сполучення здається штучним і неоднозначним, у цей же час коли в дійсності це єдино правильна й смілива комбінація. Смілива, тому що дозволяє різним співтовариствам бути основою "еstado autonоmico" (автономної держави), і правильна, тому що задовільняє регіональні потреби, не порушуючи принципи державної неподільності. Тут термін "нації" може збігатися за значенням з словом "національність" (іспанське слово "національності" збігається з вживаним в Центральній і Східній Європі словосполученням "національних меншин").

У Конституції Іспанії, як і в конституціях багатьох інших країн ( наприклад, Італії ), не вживається слово "меншини". Причиною є те, що кілька мільйонів жителів Іспанії говорять каталонською, баскською й галіцийською мовами. Так, використання слова "меншини" було б свідченням недооцінення важливості регіональних мов і культур.

Іспанія протягом п’ятсотлітньої історії, за рідкісними винятками, була сильно централізованою державою. На початку вісімнадцятого століття зміцнення абсолютистської держави привело до скасування ряду державних інститутів, які раніше були передані регіонам, особливо Каталонії. Спроби зміцнити демократію в Іспанії були зроблені за допомогою федеративних проектів, таких як проект конституції 1873 р. і республіканської Конституції 1931 р., які формували "еstado integral" (складена держава) з великим ступенем автономії для Каталонії й Країни Басків [1].

Через 20 років після прийняття конституції консолідація мовних прав є однією з особливостей, що формують відкриту модель іспанського регионалізму.

2. Центральна держава

Для територіальної моделі регіональної Іспанії характерна свого роду концентрація мовних прав, котрі відносяться до місцевих мов, тільки в тих областях, де вони використовуються. Іспанія в цілому не є багатомовною державою, тому що центральні інституції офіційно не визнають двомовності (як, наприклад, у Канаді або Бельгії), за винятком тих інституцій, які знаходяться на територіях, де регіональна мова є офіційною.

6 квітня 1999 р. було винесено офіційну постанову Конституційного Суду щодо мовних прав регіонів. Із практичної точки зору постанова було даремною, тому що мовний стандарт, проголошений неконституційним, на той час уже був скасований реформою від 13 січня 1999 р. і законом 30/1992 від 26 листопада 1992 р. у правовому режимі через процедуру державного керування [2]. Стаття 36 цього закону повністю присвячена використанню мови на адміністративному рівні.

Стаття 36 вищезгаданого закону передбачає обов’язковий переклад на кастильську мову всіх офіційних документів, виданих державною адміністрацією на іншій офіційній мові, відміні від кастильської, у випадках, коли ці документи діють поза територією свого регіону. Наприклад, документ, виданий каталонською мовою в Барселоні й направлений у Пальму де Майорка (Балеарські острови), де каталонська мова також є офіційною, повинен бути перекладений на кастильську тими державними органами, котрі його видали [3]. Це положення не бере до уваги міжрегіонального поширення "інших мов Іспанії" і також може розглядатися як суперечне ст. 149 (2) Конституції Іспанії, у якій сказано:

"...не створюючи перешкод щодо повноважень автономних регіонів, держава повинна поважати невід’ємні елементи культури й сприяти розвитку культурних зв’язків між автономними регіонами з їхньої згоди...", принаймні, коли мова йде про питання культури.

Уряд Каталонії розглянув питання про легітимності ст. 36 закону 30/1992. У постанові Конституційного Суду зазначено на невідповідність цього положення конституції в тій частині, що підкреслює необхідність перекладу на кастильську мову документів, які діють на території автономного співтовариства, що має таку ж офіційну регіональну мову. Суд визнав, що в окремих випадках місцева мова ("lengua propia") автономного співтовариства має офіційний статус не тільки на території автономного співтовариства. Так, необхідність перекладу на кастильську всіх документів, що діють як за межами, так і на території цього автономного співтовариства, з мови на якому ця документація була випущена, означає відмову від визнання офіційного статусу цієї мови. Необхідність перекладу на кастильську є порушенням принципу, проголошеного ст. 3 (2) Конституції Іспанії й відповідних законів автономних співтовариств, у яких прописаний принцип двомовності.

Ця постанова Конституційного Суду не є найважливішою постановою в області мовних прав [4], але про нього варто пам’ятати, тому що в лінгвістичному конфлікті з державою воно дає ще один бал на користь автономних співтовариств. Розподіл повноважень між державою й автономними співтовариствами недостатньо точно визначений в конституційній системі Іспанії, саме тому величезне значення надається рішенням Вищого або Конституційного Суду. Без сумніву, автономні співтовариства одержали більше повноваження за допомогою деяких постанов Конституційного Суду, але роль регіональних партій, що створюють урядові коаліції як у центральному Уряді, так і в регіональних виконавчих органах набагато важливіше [5].

3. Каталонія

Каталонія й Країна Басків - два автономних співтовариства, що видали найбільше число положень про регіональні мови. У великій мірі вони відрізняються від інших автономних співтовариств за чисельністю жителів, що говорять на регіональних мовах.

Баскська мова має велике значення серед мов національних меншин, але все ж таки продовжує бути мовою меншин, тому що навіть у Країні Басків тільки 25% населення говорить цією мовою. Набагато більший відсоток жителів Каталонії - більше половини - використовує каталонську мову як основну, але найважливішим є той факт, що 90% жителів Каталонії можуть говорити цією мовою та й більш високий відсоток людей розуміють цю мову.

Відповідно до Основного закону автономних співтовариств, Статуту автономії від 1982 р., каталонська мова поряд з кастильською, є офіційною державною мовою. Законодавчий принцип, що став наріжним каменем і основою загальних лінгвістичних положень, виражений у законі про стандартизацію каталонської мови ("Ley de normalization del catalon") №7 від 18 квітня 1983 р. Термін "normalisation" (стандартизація) використовується в багатьох законах про мови Іспанії й означає, що мови національних меншин повинні знову знайти законний статус, який був втраченим з соціальних, політичнихі та історичних причин, що привело, у наслідок, до їх "неправильного" використання. Процес "стандартизації мови" повинен торкатися всіх областей соціального життя суспільства, наприклад освіти, державної служби й правосуддя. Але постійні зміни сучасного життя переконали виконавчі органи й парламент Каталонії в необхідності зміни закону про мову від 1983 р. Новий закон про мовну політику ("Ley politica linguistica") був впроваджений у дію парламентом Каталонії 30 грудня 1997 р. під юрисдикцією автономного співтовариства, у відповідності до ст. 148 (17) Конституції Іспанії, у якій говориться про вивчення регіональних мов, підтримку і дослідження національної культури народів Іспанії.

Закон про мовну політику ("Ley politica linguistica") №17, був підписаним у січні 1998 р., зображує деякі історичні особливості каталанізму - рух, який, починаючи з кінця минулого століття, виявив багато націоналістичних рис, але так і не добився незалежності від Іспанії. Проте, всі каталонські націоналісти, навіть найпасивніші, вважають, що Каталонія - це окрема держава усередині Іспанії.

Обговорення нового закону про мову в парламенті Каталонії тривало вісім місяців. Ключовим словом цього обговорення було слово "консенсус". Метою більшості партій, представлених у каталонській Асамблеї, було досягнення згоди щодо закону про мову між всіма політичними силами, представленими в парламенті. Закон був прийнятий практично одноголосно ( "за" проголосувала партія помірних каталонських націоналістів "Конвергенція і Союз " на чолі з головою Уряду Каталонії, Женералитата, Жорді Пужолем, соціалісти, екс-комуністи й одна із двох незалежних партій ), за винятком "Народної партії", партії правого крила на чолі із президентом Центрального Уряду Хосе Марією Азнаром, і традиційної національної партії, що вимагає суверенітету Каталонії. На думку першої, "Народної партії", закон заходить занадто далеко й не дає гарантій іспано-мовному населенню, у той час як друга партія "Эскуэрра Републікана" визнала закон таким що нездатний забезпечити подальший розвиток місцевих мов.

Новий закон про мову робить наступний крок в "стандартизації" каталонської мови. У новому каталонському законі про мову не використовується цей термін, тому що в преамбулі вже зазначено, про те що основні результати першого процесу стандартизації мови вже були досягнуті. Але положення настільки важливої проблеми повинні обновлятися, тому що світ міняється, і новий закон потрібно адаптувати до потреб жителів Каталонії, до технологічних нововведень, використання яких може послабити позиції мови національних меншин. Наприклад, комп’ютерні програми, що продаються в Каталонії, супроводжуються інструкціями на англійській та іспанській мовах, та рідко на каталонській.

Текст закону досить деталізований [6]. Він вводить концепцію "llengua prоpia" - традиційної місцевої мови, характерної для регіону, якою є каталонська мова, і державних мов: каталонської та іспанської. Державний статус мови означає, що будь-який громадянин має право використовувати і одержувати відповідну відповідь на любій із цих двох мов; у той час як поняття "llengua propia" означає, що каталонська мова повина стати загальноприйнятим засобом спілкування в сферах державотворення та освіти. Суть ідеї "llengua propia" (каталонської мови) полягає в тому, що каталонська мова має або повина мати пріоритет у багатьох сферах соціального життя суспільства, прицьому зберігаючи права на використання й вивчення іспанської мови. Поняття офіційна мова має на увазі не тільки право говорити мовою, але й право отримувати відповідь державною мовою, застосовану громадянином. Останнє право не може бути реалізоване за короткий проміжок часу, а повинне бути реалізоване поступово. При цьому необхідно керуватися здоровим глуздом: право на одержання відповіді на своїй мові повинне діяти в державних інстанціях, та не бути як обов’язкове для приватних підприємств або індивідуальних підприємців. Наприклад, водій таксі в Андалусії не повинен бути покараний, якщо він відповість по-іспанськи тому, хто звертається до нього по-каталонски.

Освіта - це одна з фундаментальних сфер, порушених новим каталонським законом про мову. Рішення Конституційного Суду №337/1994 від 23 грудня 1994 р. надало юридичну чинність так званій "моделі занурення" для середньої освіти [7] і впровадило деякі позиції з метою збільшення використання каталонського на рівні університетів.

Принципово нова частина "Ley politica linguistica" відноситься до використання каталонської мови в ЗМІ й у сфері економічної діяльності. Ця частина містить у собі деякі позиції, що встановлюють ступінь використання каталонської мови на телебаченні, радіо й у пресі. Наприклад, всі державні радіо - і телеканали перебувають у віданні уряду й 50% ефірного часу повинні працювати каталонською мовою, а музичні радіо програми повинні на 25% складатися з пісень на каталонській. Численні кабельні і приватні канали, ліцензовані поза Каталонією, не підлягають даному законодавству. Подібні положення введені й для друкованих видань відносно субсидій, одержуваних видавцями. Метою ст.ст. 28 і 29 закону про мовну політику є стимулювання розвитку каталонської мови в різних сферах культурного життя, включаючи й інформатику.

Закон Каталонії про мовну політику є типово "інтервенціоністським". Каталонська мова має широке поширення, проте, у межах іспанської держави вона залишається мовою меншості. Мови суверенних країн мають перевагу в порівнянні з каталонською мовою, тому що не існує окремої каталонської держави, хоча наявність двох мов у Каталонії робить каталонців більш здатними до вивчення мов, що надає їм значну особисту перевагу.

Можна вказати і на недолік жорстких правил, необхідних у мовній сфері, так тісно пов’язаної з особистими свободами. Неможливо обійтися без основних правил використання мов: громадяни деяких регіонів можуть бути цілком задоволені загальними культурними нормами, не вимагаючи створення розвитку системи мовних прав. Але громадяни Каталонії й Країни Басків, швидше за все, захочуть бачити свою культуру й мову більше розвиненою й захищеною, і партії, що виступають за розвиток регіональних мов, візьмуть до уваги це побажання. Найважливішою особливістю каталонського націоналізму є бажання об’єднати людей з інших регіонів Іспанії, а на сьогоднішній день у це об’єднання входить також багато емігрантів з Північної Африки.

Можливо, ці міри, так чи інакше регулюючу мовну дійсність, здаються примусовими й противними принципу вільного мовного ринку, але рідко використовувані мови потребують підтримки, за умови, що населення підтримує ці міри, відповідні для кожної конкретної ситуації. Потрібно враховувати той факт, що тут є ризик порушення принципів європейського законодавства [8]. Аргументом цього є ст. 87 Про договір Європейського Співтовариства (колись ст. 92), підтверджена Європейським судом: "Будь-яка допомога, надана державою-членом ЄС, або за рахунок державних ресурсів, що перешкоджає конкуренції за рахунок заохочення деяких підприємств або виробництва деяких видів продукції, несумісна із правилами загального ринку, оскільки вона впливає на торговельні відносини між державами-членами". З іншого боку, цей же автор приводить застарілу, принаймні, для неоднорідних держав, думка про те, що знання регіональної мови не пропонується Конституцією Іспанії, в якій пропонується обов’язкове знання тільки кастильскої мови. Це, нібито, суперечить принципу вільного пересування й рівності осіб в середині держави [9]. Конституційний Суд підтвердив помилковість цієї теорії, що не робить розходження між рівністю й однаковістю (див. Положення № 37 від 28 липня 1981 р.).

Закон Каталонії про мову є об’єктом багатьох скарг, поданих на розгляд іспанському омбудсмену [10] ("Defensor del pueblo"), але поки він не має яких-небудь підстав вимагати втручання Конституційного Суду. Проте, омбудсмен дав деякі рекомендації Уряду Каталонії [11], вимагаючи чіткого застосування конституційних принципів при виконанні шляхом постанов і указів цього закону, значення якого в процесі стандартизації мови очевидно; причому рішення такої важливості повинні прийматися законодавчими зборами, що на відміну від виконавчих органів, краще представляє інтереси громадян [12].

4. Країна Басків (Эускаді) і Наварра

Унікальність баскської мови, эускери, і сильне прагнення жителів Эускади (euskadi - в перекладі з баскської - місце проживання баскської раси) до автономії або навіть незалежності, пояснюють, чому уряд Країни Басків прикладає такі зусилля для зміцнення статусу регіональної мови. На відміну від каталонської, мова басків - мова національних меншин, на якій говорять тільки 20% населення Эускаді та ще менше в Наваррі. Враховуючи всі фактори, беручи до уваги терористичні дії ETA. (організація "Euzkadi ta Azkatasuna" - Эускаді й воля), мовна політика в Эускаді й Наваррі є більш складною, у порівнянні з Каталонією. Спочатку варто провести аналіз ситуації в Эускаді, а потім розглянути стан справ у Наваррі.

Регіональний уряд Эускаді докладає великих зусиль для "баскинізации" (перекладу на баскську мову) діяльності державної адміністрації. Як наслідок, регіональне законодавство жадає від державних службовців обов’язкового знання мови басків або, принаймні, вважає це знання безсумнівним достоїнством, відсоток регіональних держслужбовців, що говорять мовою басків, набагато вище, ніж відсоток носіїв цієї мови по регіону в цілому.

В 1998 р. були видані постанови відносно "стандартизації" мови басків у деяких сферах державної служби. Однією з найбільш значимих була Постанова №30/1998 від 24 лютого 1998 р., що регулює процес стандартизації эускера в Эрцайнца - регіональної поліції, створеної згідно з статутом автономії 1981 р.

Особливості діяльності Эрцайнцы, значимість якої в останні роки зросла, зокрема в боротьбі проти тероризму, і яка, на жаль, перенесла деякі складності в роботі, жадають від співробітників знання як баскської, так і кастильської мов. Так, відповідно до Закону № 6/1989 від 6 липня 1989 р. і Закону про стандартизацію эускера № 10 від 24 листопада 1982 р., вищевказана постанова регулює процес вивчення співробітниками поліції баскської мови. Були виділені два рівні володіння мовою: перший, обов’язковий для всіх співробітників, вимагає володіння розмовною мовою басків, другий рівень має на увазі гарне знання письмової мови яке потрібне агентам, відповідальним за підготовку й видання документів. Для досягнення поставлених цілей були організовані безкоштовні курси вивчення баскської мови. Стаття 7 постанови відводить 10 років на вивчення мови.

На прикладі постанови про Эрцайнца стає ясно, яке велике значення надається розширенню сфери використання місцевої мови; хоча дехто вважає, що каталонський націоналізм має набагато сильнішу мовну спрямованість, ніж аналогічний рух у Країні Басків. Постанова №30/1998 і всі положення, що стосуються застосування эускера, свідчать зворотне.

Інший цікавий документ, який варто розглянути - це Угода про співробітництво між "Consejo General del Poder Judicial" (Верховним органом самоврядування судової влади в Іспанії) і Баскським Урядом про регламентування використання эускера в деяких сферах судового діловодства в Країні Басків.

Формування судової гілки влади входить до повноважень держави, хоча в деяких автономних співтовариствах існує ряд положень, що відносяться до деяких аспектів судових повноважень: наприклад, Каталонія має свій цивільний кодекс, що поряд з основним державним правом приводиться у дію урядом Каталонії; а Эускаді й Наварра зберігають свою митницю й свою фінансову систему. Автономні співтовариства мають право на частково самостійне регулювання системи правосуддя; також у двомовних автономних співтовариствах існує принцип подвійного діловодства, але по різних причинах, знання регіональних мов у рамках судової системи набагато менше розвинено, чим в інших сферах громадського життя, як наприклад в адміністрації або в освіті.

Не обов’язково знати каталонську, баскську чи галиційську мови для того, щоб стати суддею, знання мови мало впливає на складання судових документів, єдиних по всій території Іспанії [13]. Проте, деякі автономні співтовариства, особливо Каталонія й Эускаді, намагаються розвивати принцип офіційної двомовності в судових системах своїх регіонів. Приведемо в приклад вищевказану угоду про співробітництво між "General del Poder Judicial" і Судовим департаментом Країни Басків, підписана у квітні 1998 р. Центральний уряд звернувся в Конституційний Суд, затверджуючи, що уряд Эускаді вийшов за рамки своїх повноважень, пропонуючи правила використання баскської мови в судах, розташованих на території Эускади.

Інший юридичний документ, надрукований автономним співтовариством Эускаді в 1998 р. - Угода Виконавчої ради Уряду Країни Басків, у якому затверджений план стандартизації використання эускера в державному правлінні автономного співтовариства в період 1998-2002 р.

Ці найбільш значимі положення законодавства Країни Басків підкреслюють важливість державного керування у формуванні іспанських автономних співтовариств. Однак існує загроза, що захист регіональних мов поступово зійде на нуль, якщо враховувати існуючу в усьому західному світі тенденцію до приватизації державних структур [14]. Можливо, при наявності чітких правил конкуренції на мовному ринку не виникла б необхідність постійного захисту эускера. Державне управління Країни Басків буде існувати завжди, але при передачі частини питань у приватне адміністрування, вимоги до державного (приватного) службовця будуть відрізнятися від вимог до державного (громадського) службовця. Отже, знання эускера не буде обов’язковою умовою при прийманні на роботу.

Ситуація в Наваррі до деякої міри схожа на ситуацію у Валенсії, що офіційно не є двомовним співтовариством. Але ситуація в Наваррі набагато складніше, тому що Закон про мову ("Ley Foral" 18/1986) від 15 грудня 1986 р. виділяє три різні мовні зони: баскська, змішана й небаскська. Серед правових документів, що підтримують эускера [15] необхідно згадати "Orden Foral" 39/1998 [16]. Цей документ (березень 1994 р.) регулює роботу з регламентування використання эускера в рамках структури місцевої адміністрації, запроваджену спільно урядом Наварри й місцевих органів самоврядування. "Comunidad Foral" фінансує програми, спрямовані на посилення використання мови в баскській і змішаній зонах, і являє гарний приклад співробітництва між різними рівнями уряду, яке варто розвивати в Іспанії й надалі [17].

5. Галісія

З лінгвістичної точки зору в Галісії практично нічого не змінилося за останні роки. Мовна стандартизація триває, але перевага віддається кастильській, особливо у великих містах. Неусвідомлені альтернативні застосування двох мов - є звичним явищем в Галісії й пояснюється схожістю державних мов, а також історично сформованою перевагою кастильської мови над галісійською.

Символічні й дуже важливі зміни відбулися із прийняттям Державного закону № 2/1988 від 3 березня 1998 р., що ухвалив, що галісійські провінції "La Coruna" і "Orense" будуть називатися по-галісійськи "A Coruna" і "Ourense". Серед численних законодавчих постанов, схвалених за останні роки компетентними органами, особливо урядом Галісії [18], слід згадати постанову ("Orden" по-іспанськи, "Orde" по-галісійски) від 27 лютого, що пропонує організацію уроків на галісійській мові для галісійців, що живуть за кордоном. У Галісії, де історично була сильно розвинена імміграція [19], діє закон ("De reconѕecemento dagaleguidade" № 4/1983), котрий є найбільш значимою формою захисту місцевої мови, особливо для галісійців, що живуть за межами Галісії.

6. Валенсія

Досить цікаво буде проаналізувати статус валенсійської мови. Такий аналіз показує, що різні історичні ситуації формують різні соціальні й політичні відносини, навіть при наявності схожої або ідентичної мови. Фактично, місцева мова Валенсії вважається різновидом каталонської мови або, принаймні, відноситься до тієї ж мовної групи, що й каталонська, яка вживається на Балеарських островах [20]. Але історія Валенсії, яка відрізняється від історії Каталонії, сприяла виникненню особливої ідентичності, що, за рідкісними винятками, не визнає верховенства Каталонії. Як наслідок, всі правові документи по регулюванню місцевої мови посилаються на валенсійську, а не каталонську мову.

Тому рішення Конституційного Суду від 21 квітня 1997 р. вимагає деяких пояснень. Ці рішення відносяться до угоди, підписаної в Університеті Валенсії 20 липня 1986 р., що допускає "академічне" використання терміна "каталонська" для означення місцевої мови, не виключаючи термін "валенсійська", що вживається в Статуті автономії й у місцевому законі про стандартизацію мови № 4/1983 від 23 листопада 1983 р. Використання терміна "каталонський" було оголошено не відповідним згаданим законам (Статут і закон про мову), в відповідності з рішеннями суду від 18 травня 1989 р., що було підтверджено рішенням Вищого Конституційного Суду від 20 листопада 1992 р. Університет Валенсії направив відповідний позов у Конституційний Суд ("recurso amparo" - прямій позов у Конституційний Суд). Подібного позову не існує в багатьох європейських країнах, у Франції, Італії, а в Німеччині даний позов називається "Verfassungsbeschwerde". У позові було заявлено, що дане рішення порушує принцип автономії університетів. Конституційний Суд ухвалив, що можливість використання терміна "каталонська" для позначення регіональної другої офіційної мови не порушує Статуту Автономії Валенсії, тим самим дозволивши використовувати термін "каталонська" у всіх видах документації поряд з терміном "валенсійська", що також залишається в силі.

Після того як це рішення було оприлюднено 20 травня 1997 р., Законодавча комісія культури і освіти прийняла резолюцію ("Propositi?n no de ley"), що проголошує єдність каталонської мови, але не применшує значимості валенсійської мови на території відповідного автономного співтовариства. Однак, починаючи з весни 1997 р., вищезгадані резолюції й рішення Конституційного Суду, валенсійська мова більше не розглядається як єдина дозволена мова.

7. Балеарські острови

Балеарські острови належать до числа каталонських областей або, цитуючи історика Сальвадору де Мадариага [21], до "філологічної Каталонії". Хоча "страх" політичного впливу каталонської мови тут не так сильний, як у Валенсії, він все-таки є присутнім на території цих островів. Одночасно прикладаються значні зусилля в підтримку каталонської мови [22].

17 липня 1997 р. Конституційний Суд виніс постанову (№134) щодо розподілу повноважень між центральною державою й автономним співтовариством Балеарські острова. Питання стояло в такий спосіб: хто має право встановлювати критерії для звільнення від вивчення каталонської мови в програмі середніх навчальних закладів Балеарських островів: держава або автономне співтовариство? У цьому випадку це питання було задано щодо дітей військовослужбовців, військові частини яких тимчасово розташовувалися на території Балеарських островів. Відповідь на це питання був знайдений відповідно до Угоди від 1988 р. між Міністерством освіти й науки й Міністерством оборони, тобто між двома державними інститутами [23].

Тому що питання війни й оборони звичайно перебувають у державній компетенції, держава заявило про свої повноваження в регулюванні цього питання. У той же час, освіта належить до регіональних відомств: в 1994 р. Балеарські острови - останні із двомовних автономних співтовариств Іспанії - одержали у своє відомство питання освіти. Таким чином, Конституційний Суд повинен був вирішити характерний юридичний конфлікт. Суд підтвердив компетентність автономного співтовариства, одночасно визнавши, що питання оборони перебувають у віданні держави. Однак у цьому випадку Суд установив, що питання не має прямого відношення до "організації й функціонування" ("organization y funcionamiento") збройних сил, а більше відноситься до сфери освіти, регульованої автономним співтовариством. Конституційний Суд міг не посилатися на принцип офіційності мови, що охоплює безліч питань по горизонталі, достатньо було розглянути питання про повноваження в сфері освіти, які належать автономним співтовариствам [24].

Примітно, що після 18 років правління "Народної партії" на Балеарських островах створене новий Уряд, обраний 13 червня 1999 р. в результаті об’єднання Соціалістичної партії й інших лівих партій, включаючи впливову регіональну партію "Unio Mallorquina". Новий президент Франсис Антих заявив, що буде проводитися більше роботи з підвищення статусу каталонської мови в регіоні, головним чином у сфері освіти [25].

8. Астурія

Це єдине автономне співтовариство, крім Каталонії, що прийняло новий закон про мову протягом останніх двох років. Фактично Закон про мову "Ley uso y promocion del bable/asturiano", прийнятий парламентом Астурії 23 березня 1998 р., повністю регулює положення місцевої мови.

Рік прийняття й загальний підхід - єдине, що зв’язує каталонський і астурійский закони. Фактично каталонський закон набагато амбіційніший, або, краще сказати, сильніше орієнтований на регулювання неоднорідного суспільства, у якому місцева мова є найважливішим інструментом спілкування більшості громадян Каталонії й використається у всіх сферах повсякденного життя - від сімейних жартів до наукових статей.

У той час коли каталонська визнається окремою мовою як офіційними документами із часів середньовіччя, так і мовознавцями, більшість фахівців не визнає існування окремої астурійської мови. ЇЇ подібність із кастильською дозволяє зробити заключення, що бабле є діалектом кастильского. Це визнає більшість жителів Астурії. Важко сказати, скільки людей говорять на бабле, тому що велика кількість жителів Астурії використовують свого роду місцеву кастильську, яка впливає на бабле. Тільки невелика кількість жителів Астурії говорять на "чистій" астурійській мові.

Тому захист астурійської мови варто шукати в ст. 3 Конституції Іспанії, відносячи його до "простої лінгвістичної модальності". З іншого боку, каталонську мову варто віднести до параграфа 2 ст. 2, де говориться про "інші мови" [26]. Статут Автономії Астурії від 1981 р. включає дві статті про захист місцевого діалекту бабле, вивчення якого не є обов’язковим [27].

Закон про мову Астурії - "м’який закон", особливо в частині, що ставиться до утворення на місцевому діалекті бабле.

У ст. 10 говориться:

"Астурія, у межах своїх повноважень, гарантує навчання мови бабле/астурійській на всіх рівнях на добровільній основі".

У ст. 4 говориться про використання астурійської в державному управлінні і передбачається законність будь-якого усного або письмового акту, представленого громадянами на розгляд адміністрації Астурії місцевою мовою. У першому параграфі ст. 4 говориться:

"Кожний громадянин має право використовувати бабле/астурійську у письмовій і усній формі".

Ці положення стосуються тільки державних службовців Автономного Співтовариства Астурія; для муніципалітетів ст. 8 тільки передбачає можливість додання законної сили діяльності, здійснюваної з використанням астурійської мови.

У цьому сенсі правильно говорити про напівофіційний статус астурійської. Звичайно, цей закон робить новий серйозний крок у застосуванні місцевої мови в багатьох областях соціального життя суспільства. Але він повинен супроводжуватися рядом інструкцій, таких як регіональні декрети або муніципальні правила, для додання офіційного статусу місцевій мові. Зрештою, саме жителі Астурії визначать можливість розширення сфери використання цієї "простої лінгвістичної модальності".

9. Aрагон

Соціально - лінгвістична ситуація в Арагоні схожа із ситуацією в Астурії. Фактично, кастильська мова використовується абсолютною більшістю населення - 95%. Остальні 5% використовують як арагонську [28], так і каталонську. Люди, що говорять на арагонській, проживають тільки в передгірних районах Піренеїв, а каталонська мова розповсюджена в області, що межує з Каталонією.

Статут Автономії Арагону містить статтю про захист місцевих мов. Відповідно до цієї статті всі функції по регулюванню захисту місцевої мови передаються майбутньому закону про мову, що буде прийнятий парламентом Арагону. Дотепер парламент не виконав доручення вищезгаданої статті, але недавні події показали, що інтерес до захисту мов національних меншин в автономному співтоваристві може підсилитися.

Фактично, протягом 1999 р. регіональний парламент прийняв два закони, що містять короткі посилання на мови Арагону, виявивши певну чутливість до цього питання. Оскільки в Законі №1/1999 говориться про культурну спадщину Арагону, а в Законі №3/1999 - про право спадкування у випадку смерті, залишається необхідність у прийнятті загального закону про мову. Спеціальна комісія парламенту Арагону у мовній політиці "Comisin Especial de Politica Linguistica" рекомендувала прийняття єдиного закону про мову 6 листопада 1997 р., призиваючи регіональний уряд розробити закон про мову до кінця 1997 р. Як було сказано вище, цей закон ще не прийнятий, але вже є проект, підготовлений об’єднаним Комітетом членів регіонального Уряду й державних установ - "Plataforma para la Defensa de las Lenguas Minoritarias de Aragon" [29].

Цей проект виглядає грандіозно, можливо, навіть занадто, з огляду на соціально-лінгвістичну дійсність Арагону. Текст закону занадто довгий, докладний (він містить 53 статті, а закон Астурії - 18) і амбіційний, тому що його ціль - додання офіційного статусу арагонскому й каталонській мовам на "територіях, де вони використаються нарівні з кастильским". Розділи, присвячені сферам освіти, державного й правового керування, підкреслюють цю амбіційність. Одна їхній особливостей цього проекту - список муніципалітетів, де переважають арагонська і каталонська мови.

Загальні тенденції: до федеративної Іспанії. Роль регіональних мов у цьому процесі

У цій статті велике значення надається "мовам національних меншин" Іспанії, особливо астурійській, тому що відродження "простої лінгвістичної модальності" означає успіх процесу регіоналізації демократичної Іспанії. Звичайно, успішний розвиток "Estado autonomico" визначається не тільки підтримкою регіональних мов і культур, але лінгвістичний фактор є одним з найважливіших аспектів, що формують "hecho diferencial", характерні риси регіонів усередині інституціональної структури Іспанії.

Наприклад, каталонські націоналісти роблять особливий акцент на мовному питанні, так що деякі критики говорять про "мовний націоналізм" [30]. Фактично, каталонська мова є найбільш очевидною й улюбленою відмітною ознакою каталонського суспільства. Про це говорить детально розроблене законодавство про мову, що охоплює всі сфери життя суспільства.

Так, не слід дивуватися тому, що багато автономних співтовариств зайняті пошуком свойого мовного коріння: вони шукають свої "hecho diferencial". Це може здатися трохи штучним, але в той же час свідчить про необхідність місцевої ідентичності, і ніяк не суперечить глобалізації. Важливою подією стало недавнє прийняття каталонського закону, що передбачає створення національних спортивних команд. Біля півмільйона людей підписали звернення до парламенту в підтримку цієї ініціативи [31].

Якщо автономні співтовариства Іспанії одержать більше повноважень у межах єдиної державної структури й без порушення європейських структур, то однієї з найважливіших завдань стане питання про стандартизацію регіональних мов Іспанії.

__________________________________________