|
У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції Іспанія посідає п"яте місце в Європі і восьме - у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних в Іспанії у 1994 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).
У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму в Іспанії. Однак, незважаючи на цей прогрес, структурні диспропорції, що гальмували економічний розвиток Іспанії, зберігалися. До них належать застарілі методи ведення сільського господарства; велике число промислових підприємств, не конкурентоспроможних на світовому ринку; значна підтримка державою неефективних галузей важкої індустрії, включаючи чорну металургію і суднобудування, і залежність від імпорту нафти. У 1970-х роках уряд прагнув підвищити ефективність і конкурентоспроможність економіки, але глобальна криза, що почалася у 1973 р. з чотириразового зростання світових цін на нафту, болюче вдарила по Іспанії. У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем"єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986). У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС. Економічний спад, що стався на початку 1990-х років, був частково пов"язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989 року. Хоча доходи від туризму в Іспанії і знизили цей дефіцит у 1992, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні і всесвітньої виставки "Експо-92" у Севільї, у цьому секторі економіки проявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували направлятися в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Іспанії у 1991 оцінювався в 496 млрд. дол., або 12 719 дол. у розрахунку на душу. Частка промисловості становила 26% ВВП, будівництва - 10%, а сільського господарства - 4%. Сільське і лісове господарство Іспанії Сільське господарство здавна було важливою галуззю економіки Іспанії. До початку 1950-х років, коли промисловість випередила його за темпами розвитку, сільське господарство Іспанії було головним джерелом доходів держави, а у 1992 р. його частка скоротилася до 4%. Частка зайнятих у сільському господарстві продовжувала скорочуватись - з 42% у 1986 до 8% у 1992. З 1970-х років різко зріс обсяг виробництва фруктів і овочів в Іспанії. У 1992 р. обсяг вирощених фруктів і овочів перевищив врожай зернових. Багато фруктів і овочів вирощувалося на експорт, головним чином у країни ЄС. В країні обробляється тільки 40% земель. Близько 16% оброблюваних земель зрошуються. Луги і пасовища займають 13% території, ліси і рідколісся - 31%. Оскільки протягом сторіч у багатьох місцевостях країни ліси нещадно вирубувалися, уряд реалізував широкомасштабну програму лісовідновлення. Серед лісових культур дуже цінується корковий дуб; у даний час Іспанія посідає друге місце у світі (після Португалії) з виробництва кори коркового дерева. Приморська сосна широко використовується для отримання смоли і скипидару. Іспанія утримує друге місце у світі з виробництва маслинової олії і третє - з виробництва вина (іспанські вина). Плантації маслинових дерев знаходяться головним чином у латифундіях Андалузії і Нової Кастилії, а виноград вирощують у Новій і Старій Кастилії, Андалузії і східних районах країни. Цитрусові, овочі і цукровий буряк - теж важливі сільськогосподарські культури. Основна зернова культура - пшениця - вирощується на центральних плато Месети з застосуванням методів богарного землеробства. У 1991 р. в Іспанії нараховувалося 55 млн. голів домашньої птиці (23,7 млн. у 1933), 5,1 млн. голів великої рогатої худоби (3,6 млн. у 1933), а також 16,1 млн. свиней і 24,5 млн. овець. Більша частина поголів"я худоби зосереджена у вологих північних районах країни. Рибальство в Іспанії Рибне господарство дає менше 1% товарної продукції Іспанії, але ця галузь швидко і майже беззупинно розширювалася з 1920-х років. Улов риби зріс з 230 тис. т у 1927 до 341 тис. т у середньому в рік у період з 1931 по 1934 рік; у 1990 середньорічний улов сягнув 1,5 млн. тонн. Значна частина промислу ведеться біля берегів Країни Басків і Галісії. Найбільше виловлюють сардини, хека, макрелі, анчоусів і тріски. 20-25% всього улову щорічно переробляють на консерви. Але рибоконсервна промисловість якийсь час перебувала в стані застою, внаслідок чого Іспанія втратила ринки збуту в Португалії, Японії та інших країнах. Такі фактори, як зниження імпорту листового заліза для виробництва консервних банок, підвищення цін на маслинову олію і скорочення улову сардин, стримували розвиток цієї галузі. Промисловість Іспанії У 1991 р. на частку промисловості припадала приблизно третина загального виробництва товарів і послуг в Іспанії. Приблизно 2/3 промислової продукції було вироблено обробною промисловістю, тоді як гірничодобувна промисловість, будівництво і комунальні послуги давали іншу третину. Розвиток промисловості в Іспанії в 1930-х - на початку 1960-х років перебував під контролем держави. Ще в 1941 був створений Інститут національної індустрії Іспанії (ІНІ) - державна корпорація, що відповідала за створення великих державних підприємств, контроль приватної промисловості і проведення протекціоністської політики. З 1959 економіка Іспанії стала більш відкритою, а частині підприємств була надана провідна роль у розвитку промисловості. Функції ІНІ обмежувалися створенням підприємств у державному секторі економіки. У результаті темпи зростання промисловості підвищилися, що тривало до початку 1970-х років, після чого почався поступовий спад. Вступ Іспанії в ЄС у 1986 стимулював приплив іноземних інвестицій у промисловість. Це дозволило модернізувати багато підприємств і передати більшу частину промисловості Іспанії в руки іноземних інвесторів і корпорацій. Обробна промисловість Іспанії Багато галузей обробної промисловості мають чітку географічну локалізацію. Така важлива історично сформована галузь, як текстильна промисловість Іспанії, зосереджена в Каталонії, особливо в Барселоні. Головний осередок чорної металургії - Країна Басків з центром у Більбао. У 1992 було виплавлено 12,3 млн. т сталі, що майже на 400% перевищило показник 1963 року. Великих успіхів іспанці досягли в автобудуванні і цементній промисловості. У 1992 було вироблено 1,8 млн. легкових, 382 тис. вантажних автомашин і 24,6 млн. т цементу. Обсяг промислового виробництва скоротився в 1991-1992 у результаті світового спаду у всіх галузях промисловості, крім енергетики. На початку 1990-х років за числом зайнятих в Іспанії виділялися такі галузі промисловості, як харчова і тютюнова (16% зайнятих); металургія і машинобудування (11%); текстильна і швейна (10%); виробництво транспортного устаткування (9%). Гірничодобувна промисловість Іспанії Іспанія має багаті родовища міді, залізної руди, олова і піритів з високим вмістом міді, свинцю і цинку. Іспанія - один з найбільших у ЄС виробників свинцю і міді, незважаючи на те, що обсяг виробництва більшості металів, у тому числі міді, свинцю, срібла, урану і цинку, з 1985 поступово скорочується. Вугільна промисловість Іспанії давно перетворилася в неефективну і неприбуткову галузь. Енергетика Іспанії Залежність Іспанії від імпорту енергоносіїв поступово збільшувалася, і в 1990-х роках за рахунок цього джерела забезпечувалося 80% енергоспоживання. Хоча з початку 1960-х років в Іспанії були виявлені кілька родовищ нафти (у 1964 була знайдена нафта за 65 км на північ від Бургоса, а на початку 1970-х років - біля Ампости в дельті Ебро), використання вітчизняних джерел енергії не заохочується. У 1992 у загальному балансі виробництва електроенергії майже половина припадала на частку місцевого вугілля й імпортної нафти, 36% - на частку ядерного палива і 13% - на частку гідроенергії. Завдяки наявності великих запасів урану був розроблений план розвитку атомної енергетики. Перша АЕС в Іспанії була запущена в 1969, однак у 1983 через екологічні непорозуміння була введена заборона на будівництво нових АЕС в Іспанії. Транспорт і зв"язок в Іспанії Внутрішня транспортна система Іспанії має радіальну структуру з великою кількістю головних автодоріг і залізничних ліній, що сходяться в Мадриді. Загальна довжина мережі залізниць - приблизно 22 тис. км, з них 1/4 електрифікованих (1993). Головні лінії використовують широку колію; місцеві лінії, що становлять по довжині 1/6 від усієї мережі, мають вузьку колію. Наприкінці 1960-1970-х років залізниці Іспанії були істотно модернізовані: оновлений рухомий склад, поліпшені рейкова подушка і полотнище, а круті повороти і спуски знівельовані. У 1987 почалася реалізація 13-річного плану розвитку залізничного сполучення. У 1993 завдяки субсидіям від ЄС була запущена перша високошвидкісна пасажирська лінія Мадрид - Кордова - Севілья, а потім відгалуження Кордова - Малага. Автодорожня мережа Іспанії становить 332 тис. км, з них 2/5 - з твердим покриттям. В останнє десятиліття різко збільшився парк автомобілів. У 1963 в Іспанії нараховувалися 529,7 тис. легкових автомобілів і 260 тис. вантажних (включаючи трактори). У 1991 відповідні показники сягнули 12,5 млн. і 2,5 млн. машин. Торговельний флот Іспанії у 1990 р. складався з 416 суден загальною водотонажністю 3,1 млн. брутто-реєстрових тонн. Головні морські порти Іспанії - Барселона, Більбао і Валенсія. В Іспанії діють дві державні авіакомпанії - "Іберія" і "Авіадо", а також ряд невеликих приватних авіакомпаній. Компанія "Іберія" обслуговує рейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку і країни Європи, а також внутрішні рейси. Найбільш завантаженим є аеропорт міста Пальма на о. Майорка. Інші великі аеропорти розташовані в Мадриді, Барселоні, Лас-Пальмасі (на о. Гран-Канарія), Малазі, Севільї і на о. Тенерифі. Внутрішня торгівля Іспанії На внутрішню торгівлю Іспанії припадає приблизно 17% усіх товарів і послуг країни. Однак, незважаючи на відносно велике значення внутрішньої торгівлі, рух товарів від виробників до споживачів залишається одним із основних ланок економіки Іспанії. Ведеться будівництво супермаркетів і оптових ринків, але донині зберігається різкий дисбаланс між досить великою роздрібною мережею торгівлі і вузькою системою оптової торгівлі Іспанії. Зовнішня торгівля Іспанії В імпорті Іспанії переважають енергоносії (головним чином нафта), машини і транспортне устаткування, чорні метали, продукція хімічної промисловості і текстильних виробів. В експорті виділяються автомобілі, трактори, мопеди, машини й електропобутові прилади; за ними йдуть продукція чорної металургії і хімічної промисловості, тканини і взуття. Продовольство становить менше 1/5 іспанського експорту, причому половина припадає на фрукти й овочі; важливе місце посідають риба, маслинова олія і вино. Основні торговельні партнери - країни ЄС (особливо Німеччина і Франція) і США. Загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку Іспанії в 1991 сягнув 27,6 млрд. дол. (особливо велика їх частка у промисловості). Банківська справа Іспанії Після проведення економічних реформ в Іспанії були відкриті нові комерційні банки. Міністерство фінансів змогло ефективно контролювати кредитну систему, що відповідало курсу, спрямованому на заохочення інвестицій. Банк Іспанії був перетворений у центральний банк, що діє як виконавчий орган по здійсненню монетарної і кредитної політики Іспанії. Він має широкі повноваження з інспекції і контролю приватних банків Іспанії. Для контролю кредитної системи були створені спеціальні організації, що застосовували такі способи контролю, як регулювання процентних ставок, купівля і продаж державних цінних паперів. У 1988 р. банк Іспанії оголосив, що вперше після 1978 р. уряд схвалив створення нових банків за участі державного капіталу. На той момент існували 77 ощадних банків, у яких зберігалися 43% усіх вкладів. У 1991 нараховувалося приблизно 100 приватних і комерційних банків Іспанії. Державний бюджет Іспанії Державний сектор економіки Іспанії великою мірою відповідає за інфляцію. Часом виникає значний бюджетний дефіцит, і тоді уряд бере великі кредити для його покриття. Сумарні витрати в 1992 р. становили 131,9 млрд. доларів. На покриття державного боргу йшло приблизно 14% усіх витрат, охорона здоров"я - приблизно 12%, освіта і суспільні роботи - по 7% і військові витрати - 5%. Доходи дорівнювали 120,7 млрд. дол. Податок на додану вартість давав 39%, прибуткові податки - 38%, податки на імпортовану нафту - 12%, і податки від доходів корпорацій - 10% від усієї суми державних доходів. У 1997 державний борг Іспанії становив близько 68,1% ВВП.
|
