Питання, про які йдеться є не простими, а відповіді які тут звучать, є такими, що ламають наші звичайні уявлення, сформовані на пострадянському просторі. Еліта та маси, визначення суспільної еліти, природа колективного світосприйняття мас, політичні хвороби суспільства... І що найгірше — тут не має відповіді на питання "То ж Як...?".

Нагадавши принагідно про представлену вже у нашому проекті роботу Хосе Ортеги-і-Гассета "Місія університету", спробую надати можливість створити прелюдію самому авторові, філософу і політику Хосе Ортезі-і-Гасету (1883-1955), надавши декілька думок з іншого його твору з назвою "Бунт мас" (1929 рік):

"Юрба раптом стала видима і влаштувлася на кращих місцях у суспільстві. Раніше, якщо вона існувала, то лишалась непомітною, займала задній план суспільної сцени; тепер вона вийшла наперед аж до рампи, тепер вона — головний діяч. Вже нема чільних героїв: є тільки хор.

Юрба — це поняття кількісне і зорове. Перекладімо його, не змінюючи суті, на суспільствознавчу термінологію. Тоді ми одержимо поняття суспільної маси. Суспільство — це завжди динамічна одність двох чинників: меншин і мас. Меншини — це спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць. Маса — сукупність осіб без кваліфікації. Отож під масами не слід розуміти головним чином "робітничі маси". Маси — це "рядова людина". Отак проста кількість — юрба — перетворюється в якісне визначення: це якісна однорідність, це суспільна безформність, це людина, що не відрізняється від інших, а являється повторенням загального типу. Що ж ми досягнули цим перетворенням кількості в якість? Дуже просто: за допомогою останньої ми розуміємо генезу першої. Ясно, і навіть самозрозуміло, що нормальне утворення юрби вимагає збіжності бажань, ідей і натури в одиницях, що належать до неї. Нам можуть закинути, що так мається з кожною суспільною групою, хоч за яку добірну вона себе вважатиме. Це так, але є істотна різниця.

У групах, що своїм характером не є юрбою та масою, фактична збіжність членів полягає в якомусь бажанні, в ідеї чи ідеалі, що сам по собі виключає широке розповсюдження. Щоб утворити хоч яку-небудь меншину, доконечно, щоб раніше кожний з особливих, відносно особистих причин відділився від юрби. Отже, його збіжність з іншими членами меншини — другорядна і наступає аж по тому, як кожний відосібнився, тому, в великій мірі, це збіжність у розбіжності."

Автор користується парадоксами, вводить нас у історичні розвідки. В усіх його роботах одне залишається незмінним — намагання піднести нас на якісно новий рівень розуміння проблеми. Що неможливо без переосмислення припущень, які стали в основі формування нашої парадигми, і саме в яких часом і криється корінь нашої сліпоти, коли зрештою необхідно заглибитись або подивитись збоку на ті речі, які нам здаються однозначними. На підтвердження, ще раз слово авторові, людині, яка має спроможність глянути на світ візійним оком:

"Дивуватися, подивляти — це початок розуміння. Це розвага і розкіш, властиві інтелектуалові. Його професійна риса — дивитися на світ розплющеними в подиві очима. Все на світі дивне й чудове для широко відкритих зіниць. Дивуватися — це насолода, що не дана футболістові, а натомість веде інтелектуала через світ у безнастаннім охмелінні візіонера. Його властивість — це здивовані очі. Тому античні народи надали Мінерві сову, птаха із завжди засліпленими очима".

Історія нації — це не тільки історія її творчого і висхідного періоду; це також історія її занепаду. І якщо перша полягає в поєднанні, то друга — в зворотному процесі. Історія занепаду нації — це історія обширної дезінтеграції.

У всякому справжньому поєднанні сила має додатній характер; реальна потуга завжди полягає в національній догмі, привабливому проекті спільного життя.

Бути паном самого себе — це перша умова панування над іншими.

Великі нації утворилися не з нутра, а ззовні; тільки вдатна міжнародна політика, політика далекосяжних намірів, уможливлює вдалу внутрішню політику, котра, врешті-решт, завжди є мілководною політикою.

...єдність — це причина і умова здійснення великих справ. Чи хтось сумнівається? Але набагато цікавішим, глибшим і вартнішим є зворотній зв’язок — ідея великих звершень породжує національну єдність.

Єднання нації відбувається довкола великих спонукальних діянь, що потребують від усіх максимуму віддачі, а відтак — дисципліни і взаємовигоди.

...тільки дія, проект здійснення найближчим часом великих справ здатні зрегулювати, уструктурувати і поєднати колективне тіло.

Огляньмо будь-який політичний рух останніх років і побачимо з його тактики, що він виник не задля боротьби, а навпаки, з переконання, що партію вже виграно.

Громадська діяльність — політична, інтелектуальна чи виховна — має, як говорить сама назва, такий характер, що окремий індивід, хоч би який геніальний, не годен здійснювати її ефективно.

Повсюдно ми спостерігаємо гнітючий спектакль, в якому гірші, яких більше, знавісніло повстають проти кращих.

Коли моральний підрив маси проти добірної меншини добувається політики, це означає, що він пройшов уже все соціальне тіло.

Уподібнюючись до зразкової людини, вся наша істота поляризується й, орієнтуючись на її спосіб життя, дійсно прагне реформувати свою сутність згідно із захопливим взірцем.

...новочасна нація не може жити з достатньою повнотою, якщо вона неспроможна виконувати своїх інтелектуальних функцій — світогляд, наука, техніка, врядування — з благородством, комплексністю та обачністю.

Перше, що має зробити історик, визначаючи вдачу якоїсь нації чи епохи,— це приділити особливу увагу тому, як у ній розвиваються взаємини мас з добірними меншинами. Виявлена формула стане ключем для визначення найпотаємніших пульсацій історичного тіла.

Є народи, які назавжди лишаються на цій елементарній стадії еволюції, чим є село. Воно може мати величезне населення, але його дух завжди буде хліборобським.