Від смерті генерала Франко (1975):

- Іспанія перейшла від військової диктатури до парламентської демократії.

- 1986 року Іспанія була прийнята до Європейського Союзу, і з цього часу інші європейські країни почали інвестувати гроші в економіку Іспанії. Таким чином Іспанія почала все більше приймати стандарти і практику Євросоюзу і стала, після багатьох років політичної та соціальної ізоляції, повноправним учасником подій в Європі і світі.

- Зараз Іспанія поділена на 17 автономних провінцій після декад централізму. Шість з них, із 42% іспанського населення, мають офіційну регіональну мову поряд з кастильською іспанською: Каталонія (каталонська мова), Балеарські острови (каталонська мова), Валенсія (валенсійська мова), Галіcія (галісійська мова), Країна Басків (баскська мова) і частина Наварри (баскська мова). Зараз є багато двомовних громадян, які розуміють і висловлюються двома офіційними мовами.

- Нова Конституція (1978), нова реорганізація території Іспанії, новий закон про освіту (1989) і, звичайно, нові підходи до викладання історії, переосмислення минулого в світлі сучасності, призвели до сучасної толерантної і мирної ситуації в нашій країні. Іспанське суспільство хоче забути старі битви і жити в атмосфері миру і взаєморозуміння.

Представити нове бачення іспанської історії молодому поколінню було нелегким завданням. Першим кроком на шляху до цього був розгляд суперечливих і вразливих питань нашої історії.

ЯКІ СУПЕРЕЧЛИВІ ТЕМИ Є В ІСТОРІЇ ІСПАНІЇ ?

Інтеграція різних регіонів Іспанії

Сучасна Іспанія об"єднує різні королівства, кожне з яких має свою багату і складну історію, яку потрібно інтерпретувати у світлі нових обставин, в яких живуть іспанці з 1980-х років. За останніх два століття викладання історії, навпаки, базувалось на ідеї єдиної національно-централізованої історії.

Інтеграція різних ідеологій

Протягом ХІХ і ХХ століть іспанці були поділені на два табори з різними ідеологічними та економічними позиціями, конфронтація між якими призвела до трьох громадянських воєн у ХІХ і однієї (1936-39) у ХХ столітті. Викладання історії допомагало підтримувати цю конфронтацію, тому що і дотепер "офіційна інтерпретація історії" наголошує на відмінності обох сторін, наголошуючи більше на суперечливих питаннях і не намагаючись знайти спільні позиції.

Інтеграція різних релігій

Іспанське "офіційне викладання історії", християнське і централізоване, не давало людям інших релігій та культур, таким як євреї, мусульмани та неортодоксальні християни, зробити свій внесок в іспанську культуру та історію.

Інтеграція Іспанії в Європейські інституції (Раду Європи та Європейський Союз)

Інтеграція в міжнародні інституції, такі як Рада Європи і Європейський Союз, в яких Іспанія повинна розділяти політичні та економічні позиції з країнами, від яких вона була відокремлена і навіть протистояла їм протягом століть.

МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ

Якщо ми розглянемо, яким чином ці теми включені в програми з історії та підручники, то виявимо багато різноманітних варіантів, але на уроках вчителі досягають згоди, оскільки використовують подібні методи викладання.

Сьогодні існує згода щодо викладання історії у тому, що всі методи можна поєднувати, якщо при цьому дотримуватися трьох принципів :

Активні методи (участь учнів у навчанні): не відкидаючи традиційної історії, іспанські вчителі намагаються знайти такі шляхи викладання, що захоплюють уяву учнів, використовуючи історичні біографії, цікаві історичні оповіді, і заохочують учать учнів у навчанні, використовуючи: дискусію, робочі групи, аналіз карт, збирання даних з усної історії, перегляд і коментар слайдів і короткі екскурсії до місць, що мають мистецьку чи історичну цінність. Все це дозволяє історії вийти з книжок і з оповіді і стати частиною живої реальності для учнів.

Змістовне навчання: вчителі намагаються пов"язати свої уроки з попереднім досвідом та ідеями учнів. Ми живемо, занурені в щоденну історію. Історію, що вивчається в книгах, можна виявити в історичних будівлях і на вулицях наших міст, в організації сільського життя. Вона добре збережена в пам"яті наших сімей. Вчителі історії намагаються включати цю реальність в своє викладання і вносити історію в життя своїх учнів, і навіть більше, вони намагаються це життя переносити на свій урок.

Міждисциплінарне навчання : З кожним днем все частіше між темами, що традиційно належали до природничих чи гуманітарних наук, стираються межі і вони взаємодіють між собою. Вчителі історії не можуть уявити собі проведення уроків історії не беручи до уваги того, що статистика, мистецтво і урбанізм частково співпадають, так як і урбанізм та геометрія. Від найнижчого до найвищого рівня ці співвідношення між предметами роблять викладання цікавішим, і більше того, легшим для учнів.

Дидактичні методи.

Емпатія (співпереживання), розуміння і пояснення історичних подій можуть запроваджуватися за допомогою різних методів, коли вчителі історії працюють над суперечливими питаннями; інакше кажучи, вони намагаються на своїх уроках вивчати не лише "офіційну" історію, а й: - Опис щоденного життя. З цією метою картини та фотографії використовуються як ресурси в багатьох середніх школах.

- Використання усних джерел.

- Історія людей, які донедавна були "німими героями історії": жінок, робітників і селян.

- Історія іспанських жінок у ХХ столітті стала дуже популярною темою в останні роки. Іспанські жінки досягли, порівняно з іншими європейськими жінками, високого рівня участі в політичному та суспільному житті в часи Другої республіки і громадянської війни, і їхнє становище значно змінилося в часи Франко внаслідок дуже обмежуючих законів.

- Тепер, коли розглядають вклад інтелігенції та митців у певні періоди історії Іспанії, беруть до уваги і людей, що виїхали з офіційної Іспанії на багато років, для яких вигнання було кращим, ніж життя при тоталітарному режимі диктатури Франко. Те саме можна сказати і про тих людей, які залишили Іспанію через свої політичні зобов"язання, боролися з фашистами і постраждали чи загинули в концентраційних таборах під час Другої світової війни.

- Всі періоди історії Іспанії є відображені в пам"ятниках та іконографії тих часів. Учні можуть спостерігати зміни, які відбувалися у різні періоди, дивлячись на різні пам"ятники з різних періодів і порівнюючи їх зі способом життя та ідеологією тих періодів.

Підходи Для кращого розуміння суперечливих періодів з реалістичної точки зору вчителі та підручники показують ці періоди синхронно, у співвідношенні до всесвітньої історії, переважно європейських рухів та історичних подій і діахронно, у співвідношенні до історичних фактів, що відбувалися в Іспанії перед кожним періодом і після нього.

Візьмемо для прикладу "часи Франко"

Синхронно

Німецький та італійський фашизм

Холодна війна

Друга світова війна

Економічний розвиток в Європі

Демократичний визвольний рух в Португалії та Греції

Діахронно Коли ми говоримо про громадянську війну, аналіз її історичного розвитку та ідеологію сил, що утворювали партії та суспільні рухи, що брали в ній участь, згадуємо про:

Фашистську /католицьку/ військову та консервативну ідеологію з одного боку і комуністів /анархістів/ соціалістів та прогресивну інтелігенцію з іншого боку.

Часто вчителі порівнюють її з іншими подіями і періодами іспанської історії, наприклад періодом Фернандо VII (1814-1832).

Потрібно показувати дійсність через різні історичні документи, що представляють різні ідеології, щоб учні самі могли порівняти світлі і темні сторони суперечливих періодів.

Підвищення кваліфікації вчителів і специфічні стратегії для розгляду суперечливих питань на уроці

Іспанська влада зрозуміла, що роль вчителів історії в сучасній Іспанії є дуже важливою для підтримання поваги і толерантності, яких іспанці досягнули протягом останніх десятиліть.

Тому в нашій країні було організовано широку програму курсів з підвищення кваліфікації вчителів. Вчительські центри та асоціації вчителів допомагали проводити семінари, на яких обговорювалися наступні теми:

- Порівняння паралельних подій з подіями, що викликають емоції. Ця стратегія допомагає досягнути відстороненості і перспективи при розгляді суперечливих питань.

-Використання компенсуючих стратегій, представлення іншої сторони, підкреслення суперечностей у поглядах учнів або деміфологізація популярних партійних переконань.

- Шляхи формування стратегій емпатії (співпереживання) і використання рольової гри.

- Організація дискусійних груп з метою створити перелік аргументів за і проти певного питання.

- Розроблення правил проведення дискусій в малих робочих групах: слухати один одного, не перебивати, визначити обмеження в часі для виступу.

Закінчуючи свій виступ, я б хотіла, щоб всі ми подумали над цим твердженням:

Ніколи не забувайте, що вчителі, навчаючи молодих людей, повинні дивитися в майбутнє, тому що саме воно стосується їхніх учнів і вони мають подумати, який спосіб представлення минулого буде корисним для їхніх учнів як майбутніх громадян.

Майбутнє ніколи не можна будувати на ненависті і помсті.

Крістіна дел Морал

Мадрид січень 2003